?

Log in

No account? Create an account

Шукаю гармонію

 В чому полягає відчуття гармонії? Напевно, як і щастя, це для кожного щось своє.
Для мене це коли вдома всі здорові і веселі, коли на роботі справи легко вдається залагодити, незважаючи на те, що їх ціла купа, і ще допомогти співробітникам, це хороший настрій, незважаючи на дощ, відчуття спокою і умиротворення в середині себе - десь на рівні сонячного сплетіння, це відчуття закоханості (бажано взаємної, бо інакше це вже той чинник, який дестабілізує оте відчуття. Це якраз те місце, крізь яке з мене витікає моє відчуття гармонії... )... Якими нитками залатати розбите серце, яку латочку накласти?
Коли тобі 29 і чуєш чергову відмову - жодні нитки і латки не допомагають, навпаки, прокинулись усі мої комплекси, які я з таким старанням заколисувала... Цілий букет просто.
Загубилася. 
Я більше не хочу закохуватися, бо так боляче відпускати те відчуття в нікуди. Сиротою...
Повернись, гармоніє!
 

А я далі про своє...

Говорити про свої почуття вголос завжди важко, особливо, коли боїшся почути відмову. Але я не люблю, як то кажуть, ходити довкола щось собі вигадуючи. Якщо відчуваю, що є почуття, волію відкритися перед тією людиною. Тим паче, що він людинка, окрім того, що гарна, то ще добра і світла...
Але... Я ніколи на таке раніше не погоджувалася, якщо бачила, що в мене не складається з чоловіком, намагалася просо зникнути з його життя. Навіщо ж мучити себе і мозолити йому очі... Але цього разу все інакше. Я так прикипіла серцем до цього хлопця, що сама запропонувала йому просто товаришувати, бо бачила, що взаємністю (тобто закоханістю) він мені не відповість. А уявити собі, скажімо, якийсь черговий завтрашній день без нього я не просто не можу!
Так, на серці зараз паскудно і постійно хочеться плакати. Я закохана, серце розбите... Але в мене є новий друг, який, я в цьому впевнена, подасть руку допомоги в разі потреби. І це мене хоч трошки заспокоює.

Любовне фіаско

Кажуть, що ми притягуємо в своє життя тих людей, які нам в той чи інший момент потрібні...
Коли він зайшов до зали, я вже знала, що закохана в нього. З кожною новою зустріччю я в цьому переконувалася. В якийсь момент я аж злякалася - я ж могла не поїхати на той семінар і, відповідно, ніколи з ним не познайомитися. Ніколи! Я закохана по самі вуха. Саме такою банальною фразою можу описати зараз свій стан. Мені 29, чого там щось приховувати... Йому 22. Надія на те, що він відповість взаємністю була маленькою, але була... А сьогодні її не стало. Надія помирає останньою?
Я не буду плакати в камізельку і жаліти себе, що це сталося вкотре. Вкотре мене відштовхнули. Це просто факт. А проти фактів, як то кажуть, не попреш.
Я закохалася! Ще недавно гірко ридала через те, що не склалося з одним, так не минуло й скількись там часу, як я зрозуміла (хоч сама собі боялася в цьому зізнатися), що знову по самі вуха закохана... І не шукала я тої любові навмисне. Якось так сталося. З першого погляду - і я пропала. Може здатися, що я легковажна... Але ж так хочеться відчути ту взаємність хоч раз... Стільки було тих закоханостей, і тепер, озираючись назад, розумію, що взаємно мене не любив ніхто. Хіба що фізично...
І тут знову переді мною дилема. Він молодший на сім років. Спершу виявляв знаки уваги, а потім дізнався, скільки мені років... І... Ми й надалі спілкуємось, але ж я бачу, що можемо бути лише друзями, а так хотілося більшого, мріялось про інше, інтимніше, шаленіше... Може, я собі навигадувала (бо це мені теж добре вдається). І основне, стільки пар довкола, коли Він молодший за Неї. В подруги чоловік молодший на п’ять років, співробітниця зустрічається з хлопцем на сім років молодшим від неї. При чому всі ми якраз одного віку... 
Почуваюся ідіоткою, бо зайшла ніби в глухий кут. Нав’язуватися не хочеться, але й не бачити його не можу. Як в 16... Пообіцяла собі завтра побачитись з ним і зникнути... Ану, чи поцікавиться, куди я пропала. Чи, може, навіть завтра не бачитись...
А ще я зробила відкриття - навесні я закохалася в перше!

Наздогнала любов

В моєму серці розквітла весна новим коханням, на жаль, без взаємності... Хотілось би просто потішитись за те, що люблю. Але так хочеться, щоб любили мене. Дожила до стількох своїх років, а й досі не знаю, де помиляюся, бо, може, вже б давно виправила ту помилку. Хоч, може, і не в цьому справа...

А може, вони зайві?

Чомусь, коли дуже хочеться багато всього сказати, не вистачає слів...

Тєжко...

Часом бувають такі дні, коли виникає відчуття відрази до... чоловіків... і всього, що з ними пов’язано... І до себе також за те, що хотілося з ними бути...
Я знаю, що це тимчасово. Згодом знову все стане на місце. Мабуть...

Один лиш дотик...

Такий настрій нині дивний... Хочеться читати, дивитися гарні фільми і плакати...
А ще так хочеться відчути дотик твоїх рук. Ми знайомі недавно. Між нами тривають гарні розмови, ми дивимось одне одному в очі, але ще жодного разу ми не торкнулися одне одного, навіть ненароком. Хочу чути твій голос, але знаю, що першою не подзвоню. Ось так і ходитиму в стані очікування, поки воно, швидше за все, не перетвориться на розчарування. Але я знаю, що іноді й розчарування буває солодким. Це вкрай рідко, але в мене зараз саме той випадок. 
 

Весна-чарівниця

Дуже люблю весну, коли все розцвітає, оновлюється. Це така натхненна пора. І весною завжди відбувається щось незвичне, щось таке, чого очікував, але не до кінця вірив. Цьогорічна весна - не виняток. Я зараз така... ні, не можу сказати, що щаслива. Але така сповнена енергії, ентузіазму, натхнення (шкода, що не до роботи). Мене постійно оточує передчуття чогось прекрасного. І це прекрасно. Хочеться кричати про це на цілий світ, і водночас приховувати від усіх і вся. В цьому й перевага жж - наче всі й читають (ну, хто є в друзях), і водночас ніхто нічого не знає.
А на роботі сказали, що я останнім часом дуже загадкова :-)  І я переконалася, коли жінка має якусь таємницю - це робить її загадковою і цим вона приваблює інших.
Майте гарні таємниці!